Тризм (обмежене відкривання рота) — це коли стає важко їсти, говорити, позіхати, а інколи з’являється відчуття «блоку» в щелепі. У багатьох випадках причина комплексна: поєднання перевантаження жувальних м’язів і порушення роботи скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС). Розповімо детальніше про цю проблему, а також розглянемо конкретний кейс успішного лікування пацієнтки у клініці YAREMA DENTAL.
Що таке тризм, і чому він виникає
Тризм — це коли рот відкривається відчутно менше, ніж зазвичай, часто з болем або відчуттям «блоку», ніби щось заважає. Доросла людина зазвичай може відкрити рот приблизно на 40–50 мм, зменшення амплітуди відкривання найчастіше й сприймається як проблема.
Найпоширеніша стоматологічна причина — розлади скронево-нижньощелепного суглоба і жувальних м’язів (TMD).
Тризм може бути:
- м’язовий: захисний спазм через перевантаження, стрес, стискання зубів, бруксизм;
- суглобовий: запалення, дегенеративні зміни, дискові порушення;
- змішаний: поєднання кількох факторів.
Як йдеться у науковій статті, опублікованій в базі PubMed Central у 2025 році, тризм суттєво впливає на харчування, мовлення, гігієну порожнини рота та якість життя.
Які симптоми зазвичай помічають пацієнти
Найчастіше люди з тризмом скаржаться:
- обмежене відкривання рота;
- біль у ділянці суглоба біля вуха або в жувальних м’язах;
- дискомфорт під час жування;
- клацання/хрускіт;
- відчуття заклинювання;
- ранкову скутість або «втому щелепи».
Важливий момент: нечасті випадки клацання щелепи можуть не викликати занепокоєння. Лікування зазвичай потрібне тоді, коли є біль, обмеження руху і харчування, що впливає на якість життя.
Як вдалося допомогти конкретній пацієнтці з тризмом
До клініки звернулася пацієнтка, яка скаржилася на проблему з відкриванням рота, болючість жувальних м’язів праворуч при пальпації. Рот відкривався лише на 11 мм. Пацієнтка також повідомила про наявність бруксизму: стискання та скреготу зубами.
Візуалізація суглобового простору СНЩС на КПКТ. Вимірювання ширини суглобової щілини в різних відділах дозволяє оцінити положення суглобової голівки. Цей простір в нормі заповнений суглобовим диском; зменшення дистанції між кістковими структурами може вказувати на його зміщення або здавлювання.
Ймовірний клінічний висновок був такий: у жінки змішана дисфункція СНЩС. Були наявні як суглобові, так і м’язові фактори. Проблеми з суглобом поєднувалися з перенапруженням м’язів на фоні бруксизму.
Пацієнтці призначили конусно-променеву комп’ютерну томографію (КПКТ) та МРТ, які показали зміни в обох скронево-нижньощелепних суглобах.
Зліва диск зміщується, але повертається на місце при відкриванні рота, а справа – ні (без репозиції). Тобто, суглоб працює як заїжджений механізм, тому рух щелепи обмежений.
Було виявлено, що щелепа трохи зміщена назад, що призводить до напруження і неправильної роботи суглоба. Також були ознаки того, що колись суглоб міг бути перевантажений або травмований, не обов’язково серйозно.
Таким чином, у пацієнтки один суглоб працював з перебоями, а інший фактично був заблокований. М’язи щелепи напружуються, щоб компенсувати проблему, і рот не відкривається нормально. Саме це призводить до розвитку тризму.
Рентген черепа в профілі. Показує «скелетну основу», яка визначає, як саме рухається нижня щелепа та як навантажуються суглоби під час жування.
Уявіть двері, ліва петля яких ще рухається, але туго, а права — заїла і не повертається нормально. Тому двері відкриваються погано. Так само і з щелепою.
Яке лікування застосували і чому воно дало ефект
Природне змикання зубів без шини: нерівномірні оклюзійні контакти можуть спричиняти перевантаження м’язів і підтримувати дисфункцію СНЩС
Більшість пацієнтів із TMD можна успішно лікувати консервативно без інвазивних втручань на старті. Підхід базується на тому, щоб зняти перевантаження з м’язів і суглоба, зменшити запалення та біль та повернути фізіологічні рухи.
У цьому випадку лікування складалося з двох етапів:
Етап 1. Депрограмування. Це короткий етап, мета якого швидке вимкнення патологічної “поведінки” щелепи. Мета: показати нервово-м’язовій системі інший, спокійніший режим, «вимкнути» звичне мимовільне стискання зубів і зменшити гіперактивність жувальних м’язів. Це допомагає м’язам розслабитися, а нижній щелепі — знайти більш спокійне положення без надлишкового затиску.
Етап 2. Міорелаксуюча капа. Це індивідуальний внутрішньоротовий апарат, який найчастіше носиться вночі. Його завдання — зменшити навантаження на жувальні м’язи, захистити зуби при бруксизмі/стисканні й розвантажити суглобові структури, щоб вони працювали в більш стабільних умовах.
Оклюзійна шина (міорелаксуюча капа) у порожнині рота: зуби роз’єднані, навантаження розподіляється рівномірніше, що сприяє розслабленню жувальних м’язів і зменшенню перевантаження СНЩС.
Ефект пристроїв для лікування тризму, таких як капа або шина, підтверджений багатьма дослідженнями. Також науково доведено, що їх ефективність залежить від регулярних вправ.
Окрім апаратної терапії, пацієнтці порадили щадний режим:
- м’яка їжа;
- відмова від жуйки та надмірного кусання;
- контроль денного стискання (зуби в спокої розімкнуті, губи зімкнуті);
- фізіотерапія
Клінічна динаміка
На фоні депрограмування та використання міорелаксуючої капи відмічено покращення: пацієнтці стало легше відкривати рот, зменшився біль у м’язах і дискомфорт у побутових ситуаціях. Амплітуда відкривання рота на проміжковому етапі збільшилася з 11 мм до 35.
У таблиці наведені дані про стан пацієнтки до та після лікування
| Показник | До лікування | Після лікування |
| Відкривання рота | Обмежене | Покращилось |
| Болючість м’язів при пальпації | Виражена | Зменшилася |