Порушення при відкритті рота: що це таке, і як лікується

Порушення при відкритті рота (тризм) – це болісний стан, при якому щелепи не повністю розкриваються. Окрім болю, тризм може призвести до проблем з харчуванням, мовленням та гігієною ротової порожнини, оскільки людина не може широко відкрити рот. Тризм виникає, коли людина не може відкрити рот більше ніж на 35 міліметрів. Він може виникнути внаслідок травми щелепи, хірургічного втручання в ротовій порожнині, інфекції, раку або променевої терапії та через запалення СНЩС (скронево-нижньощелепного суглоба).

Чому виникають заклинювання щелепи?

Порушення відкривання рота – це будь-який стан, що заважає нормально широко розкрити рот. Часто ці проблеми пов’язані з дисфункцією скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС) – суглоба, який з’єднує нижню щелепу з черепом. Саме цей суглоб та навколишні жувальні м’язи забезпечують рух щелепи під час розмови, жування і позіхання.

Якщо робота цієї складної системи порушується, виникає темпоромандибулярна дисфункція (ТМД). Це – узагальнена назва для групи десятків станів, які спричиняють біль і неправильну роботу СНЩС та жувальних м’язів.

При нормальному функціонуванні суглобова головка плавно рухається в суглобовій ямці, тоді як при дисфункції вона може зміщуватися або заклинювати, спричиняючи біль та обмеження руху.

У здорової людини нижня щелепа відкривається приблизно на 40–60 мм. Якщо ж ви не можете відкрити рот більш ніж на 20–30 мм, то це – тризм, щелепу немов заклинює, і вона не може рухатися вільно.

Тризм може бути короткочасним або хронічним. В легких випадках дискомфорт і скутість щелепи можуть минути самостійно, але інколи проблема набуває затяжного характеру і потребує лікування. Згідно з даними National Institute of Dental and Craniofacial Research, близько 10–12 млн дорослих у США мають болі в ділянці СНЩС, причому в жінок 35–44 років це зустрічається вдвічі частіше, ніж у чоловіків. Середній вік пацієнтів з ТМД – 35-40 років.

На щастя, більшість розладів СНЩС піддаються лікуванню і рідко призводять до незворотних наслідків.

Які основні симптоми?

Ознаки, що свідчать про дисфункцію СНЩС:

• Неможливість повністю відкрити рот. Виникає відчуття, ніби щось заважає або «тримає» щелепу. Таке обмеження часто супроводжується напруженням м’язів.
• Біль і дискомфорт у щелепі, біля вуха або в голові. Нерідко біль посилюється при спробі поворухнути щелепою чи при жуванні або русі щелепи. Людині може бути боляче відкрити рот чи жувати тверду їжу.
• Хрускіт або клацання в щелепному суглобі. При відкриванні рота людина може почути характерні звуки – клацання, потріскування чи хрускіт. Інколи ці звуки можуть чути і інші люди. Якщо клацання не супроводжується болем чи заклинюванням, зазвичай специфічне лікування не потрібне.
• Відчуття заклинювання, блокування щелепи. Може виникати епізодично, рот може залишатися або у напіввідкритому стані або людині буде важко розімкнути зімкнені щелепи. Пацієнт може не контролювати рух щелепи, а потім вона раптово стає на місце з клацанням.
• Зміщення нижньої щелепи при рухах. При спробі широко відкрити рот нижня щелепа може рухатися не плавно вниз, а відхилятися вбік. Це можна помітити, подивившись у дзеркало: підборіддя зміщується ліворуч або праворуч.

Вищезазначені симптоми можуть виникати як комплексно, так і окремо. Якщо у вас наявний хоча б один з цих симптомів, і вони не минають, варто звернутися до лікаря.

Які причини?

Проблеми з відкриванням рота може спричинити кілька станів:

• Дисфункція СНЩС (синдром ТМД). Це – найпоширеніша причина проблем з відкриванням рота. Дисфункція може бути спричинена зміщенням суглобового диска, розтягненням зв’язок, запаленням або мікротравмами в суглобі. У нормі в кожному СНЩС є хрящовий диск, що регулює рухи щелепи. Якщо диск зміщується, рух щелепи порушується. Це викликає біль, складнощі при відкритті рота та клацання щелепи. Темпоромандибулярна дисфункція часто супроводжується м’язовим спазмом навколо суглоба.
• Травми щелепи або обличчя. Будь-яке ушкодження в ділянці суглоба чи нижньої щелепи може викликати проблеми з її рухом. Йдеться про удари в підборіддя або в щелепу, падіння, ДТП, спортивні травми тощо. Наприклад, вивих СНЩС  призводить до того, що  людина не може зімкнути рота або, навпаки, відкрити його. Переломи нижньої щелепи теж спричиняють значні обмеження руху. Порушення в роботі суглоба можуть залишатися, навіть якщо після травми минув певний час.
• Бруксизм (скреготіння зубами). Хронічне нічне скреготіння або денне несвідоме зціплення зубів створює надмірне навантаження на СНЩС і жувальні м’язи. Бруксизм часто пов’язаний зі стресом і тривожністю. Постійне перенапруження м’язів призводить до їхнього болісного спазму, що ускладнює відкривання рота та викликає ранкову скутість щелеп. Крім того, сильний тиск при зціпленні зубів може пошкоджувати суглобовий диск і хрящі. Стрес сам по собі теж сприяє напруженню м’язів щелепи. Таким чином, стрес і бруксизм є значущими чинниками розвитку дисфункції СНЩС.
• Артрит суглоба. Дегенеративні або запальні захворювання здатні вражати і скронево-нижньощелепні суглоби. Наприклад, остеоартрит (вікове «зношення» хряща) може спричинити хрускіт та обмеження рухливості. Ревматоїдний артрит – системне запальне захворювання теж  іноді вражає СНЩС, призводячи до болю і скутості. Артритні зміни пошкоджують хрящ, деформують суглобові поверхні, тому при відкритті рота можуть виникати проблеми.
• Порушення прикусу та зубощелепні аномалії. Неправильне співвідношення зубів верхньої і нижньої щелеп або різка зміна прикусу, яка відбувається після втрати зубів іноді пов’язані з розвитком ТМД. В окремих випадках сильний дисбаланс у роті може перевантажувати суглоб. Наприклад, якщо щелепа зміщена і рухається неправильно, з часом це здатне викликати біль та клацання.
• Пухлини та інші захворювання. Рідкісною, але серйозною причиною проблем з відкриванням рота можуть бути пухлинні процеси в ділянці щелепно-лицевої ділянки. Доброякісні або злоякісні пухлини у жувальних м’язах, привушній залозі, нижньощелепній кістці чи самому суглобі можуть перешкоджати руху щелепи або спричиняти спазм м’язів. Крім того, пацієнти зі злоякісними  пухлинами голови та шиї часто стикаються з тризмом після лікування. Як свідчить дослідження Journal of Clinical Oncology, до 40% людей, які проходять променеву терапію, мають проблеми з відкриванням рота. Опромінення викликає фіброз (рубцювання) м’язів і тканин суглоба, що обмежує їх рухливість.

У 60% випадків причиною проблем з відкриттям рота є ТМД, у 20% – травми, у 15% – бруксизм, у 5% – інші фактори.

Інші захворювання, які можуть призводити до тризму:

• правець;
• інфекції в ділянці горлянки, мигдаликів чи жувальних м’язів;
• гнійні абсцеси нижньої щелепи;
• рубцеві зміни після операцій на щелепно-лицевій ділянці.

Такі стани зустрічаються нечасто, але про них слід пам’ятати, особливо якщо проблеми з відкриванням рота з’явилися після лікування онкозахворювання, важкої інфекції або хірургічного втручання.
У молодих пацієнтів частіше зустрічаються дисфункція СНЩС та  бруксизм, тоді як у старших – артрози. Бувають випадки, коли точну причину порушень встановити важко, особливо коли у пацієнта поєднуються декілька факторів. Наприклад, у людини з артритом на фоні стресу починається  м’язовий спазм. Фаховий лікар зверне увагу на всі можливі чинники, оскільки від правильного визначення причини залежить успіх лікування.

Клацання в суглобі спостерігається у 75% пацієнтів з ТМД, тоді як повна блокада щелепи – лише у 15-20% випадків.

Коли звертатися до лікаря

Незначні порушення при відкриванні рота часто не потребують медичного втручання.  Втім, є ситуації, коли допомога лікарів необхідна.

Зверніться до стоматолога або щелепно-лицевого хірурга, у наступних випадках:

• біль у ділянці щелепи або скроні турбує постійно, різко посилився чи заважає їсти;
• не можна повністю відкрити рот або зімкнути щелепи;
• щелепу заклинило в відкритому або закритому положенні;
• складно говорити та  їсти, і це впливає на якість життя;
• симптоми не зникають протягом кількох днів, або посилюються;
• набряк, висока температура чи інші ознаки запалення у ділянці суглоба;
•  травми обличчя, після якої виникли порушення відкривання рота.

Пам’ятайте, що раннє звернення за допомогою може запобігти погіршенню стану. Якщо зволікати, можна отримати ускладнення – від хронічного болю до необоротного пошкодження суглоба.

Як діагностується патологія СНЩС

Правильна діагностика є ключем до успішного лікування патології СНЩС. Лікар почне з детального збору анамнезу, розпитає, коли і як з’явилися симптоми, що провокує біль, чи були травми, хрускіт або заклинювання.

 

Далі буде проведено клінічний огляд, під час якого лікар:

• пальпує ділянки навколо суглобів і жувальних м’язів, щоб виявити, де болить;
• виявляє чи є клацання або тертя під час руху щелепи;
• оцінює, наскільки широко пацієнт може відкрити рот і чи немає зміщення щелепи.

Які існують інструментальні методи обстеження

Для уточнення причин порушення будуть призначені візуалізаційні дослідження:

• рентгенографія або панорамний знімок зубів і щелеп: дає загальне уявлення про стан кісток, наявність артритних змін, вивихів, переломів;
• комп’ютерна томографія (КТ) СНЩС: дозволяє отримати детальні пошарові зображення кісткових структур суглоба, та добре виявляє кісткові зміни, наприклад, деформації суглобового відростка, наслідки травм або артриту, КТ ефективна для кісткових змін у 90% випадків;
• магнітно-резонансна томографія (МРТ) СНЩС:  є оптимальним методом для оцінки м’яких тканин суглоба:  суглобового диска, зв’язок, м’язів. На МРТ видно, чи не зміщений або, чи не пошкоджений диск, чи є запалення в суглобі. МРТ виявляє зміщення диска з точністю 95%;
• артроскопія СНЩС: мінімально інвазивна процедура, при якій через прокол вводиться крихітна відеокамера безпосередньо в суглобову порожнину. Таке дослідження призначається лише у складних випадках, і дозволяє оглянути внутрішні структури суглоба і навіть провести лікувальні маніпуляції.

При діагностиці також важливо виключити інші стани, які можуть впливати на функції щелеп, а саме отит, невралгії, зубні проблеми. Лише після комплексного обстеження встановлюється остаточний діагноз і розробляється план лікування.

Яке лікування

Лікування порушень відкривання рота залежить від причини та тяжкості стану. У більшості випадків медики застосовують поетапний підхід: від найпростіших консервативних методів до складніших. Консервативна терапія ефективна у 85% випадків ТМД.

• Спостереження і самодопомога. Якщо симптоми помірні, лікар може обмежитися спостереженням за станом без серйозних втручань. Пацієнту порекомендують “розвантажити” суглоб і дати йому відпочинок: не вживати тверду їжу та намагатися не відкривати широко рот під час позіхання. Також самостійно можна робити легкий масаж жувальних м’язів. Таких консервативних методів часто буває достатньо, адже, за даними досліджень, у багатьох випадках симптоми ТМД зникають без будь-яких складних процедур.
• Лікувальна гімнастика і фізіотерапія. Спеціальні вправи для щелепи допомагають відновити її нормальний рух і зміцнити м’язи. Лікар або фізіотерапевт підбере комплекс, куди будуть входити такі вправи, як плавне розтягування рота, рух щелепою вперед-назад та в боки тощо. Фізіотерапевтичні процедури використовуються для зменшення болю і спазму м’язів. Деяким пацієнтам допомагає вміння контролювати напруження м’язів щелепи через свідоме розслаблення. Ці методи особливо корисні, якщо причиною недуги є стрес і звичка стискати щелепи. Фізіотерапія спрямована не лише на симптоми, а й на усунення функціонального блокування: вручну терапевт може розтягувати і розминати жувальні м’язи, що покращує рухливість суглоба. Як свідчить дослідження у Physical Therapy Journal, фізіотерапія зменшує біль на 60-70% протягом 4-6 тижнів.
• Капи. Одним із основних методів лікування при бруксизмі і перенапруженні щелеп є застосування спеціальних кап. Капа – це індивідуальна накладка із пластику, яку надягають на зуби на ніч. Під час неконтрольованого нічного клацання зубами капа захищає не тільки самі зуби, але й зменшує перевантаження суглобів і м’язів. Існують різні види кап: м’які силіконові або тверді акрилові, верхні або нижні. Варто зауважити, що капи не лікують структурні зміни, але є засобом захисту і розвантаження.
• Медикаментозне лікування. Медикаменти використовують для зняття болю, запалення і м’язового спазму. Найбільш вживані – це нестероїдні протизапальні засоби, такі як ібупрофен або напроксен. При сильному болю можуть призначатися коротким курсом більш потужні знеболювальні або м’язові релаксанти, що розслаблюють жувальні м’язи. Іноді застосовують низькі дози трициклічних антидепресантів або седативних препаратів, що допомагає перервати цикл «біль – напруження – біль», покращити сон і знизити симптоми бруксизму.  Важливо дотримуватися призначень лікаря і не займатися самолікуванням, оскільки деякі з цих ліків можуть мати побічні ефекти.
• Хірургічне лікування. Застосовують лише у разі, коли консервативна терапія не дала результатів. Операції на СНЩС виконуються рідко, лише за суворими показаннями, оскільки мають ризики, як будь-яка операція.

Сучасні хірургічні методики мінімально інвазивні:

• артроцентез: промивання суглоба для видалення запальної рідини та підвищення рухомості;
• артроскопічна хірургія: через маленький прокол вводяться інструменти, якими хірург може прибрати рубці, звільнити защемлений диск чи усунути незначні дефекти;
• відкрита операція на суглобі: артропластика, реконструкція або протезування суглоба – це крайній крок, до якого вдаються лише, коли інші методи не допомагають.

У лікуванні ТМД та порушень відкривання рота часто використовується комплексний підхід. Наприклад, носіння капи поєднують із вправами і періодичними фізіопроцедурами, а за потреби – з призначенням протизапального препарату. Звички пацієнта також мають велике значення: варто відмовитись від шкідливих звичок гризти нігті, тримати телефон плечем біля вуха, спати обличчям вниз, підпирати підборіддя рукою тощо.

Спільні дії лікаря і пацієнта зазвичай дають добрі результати. У більшості випадків вдається досягти зменшення болю, відновлення нормальної амплітуди відкривання рота і покращення якості життя. При своєчасному лікуванні 90% пацієнтів відновлюють нормальну функцію щелепи протягом 3-6 місяців.

Головне – не ігнорувати проблему, вчасно звернутися по допомогу і виконувати рекомендації. Ваше здоров’я вартує того, щоб повернути собі вільну та безболісну посмішку без жодних «заклинювань» щелепи!

Ця стаття не замінює консультацію лікаря. При симптомах зверніться до стоматолога.